Мета цього узагальненого аналізу даних двох досліджень (оцінка ефективності терапії лефамуліном для лікування пневмонії (LEAP)) полягала в оцінці загальної безпеки та ефективності застосування лефамуліну у пацієнтів з ПБП із типовими супутніми захворюваннями.

У 1-му дослідженні (LEAP 1) пацієнтам з ПБП внутрішньовенно (в/в) вводили лефамулін (найефективніший антибіотик у групі плевромутилінів) у дозі 150 мг (1 раз на 12 год) протягом 5–7 днів або моксифлоксацин у дозі 400 мг (1 р/добу) протягом тижня. У разі недосягнення заздалегідь встановлених критеріїв поліпшення допускалася зміна лікарської форми з форми внутрішньовенного введення на форму для прийому всередину. У 2-му дослідженні (LEAP 2) пацієнти з ПБП отримували лефамулін внутрішньо у дозі 600 мг (1 раз на 12 годин) протягом 5 днів або моксифлоксацин у дозі 400 мг (1 р/добу) протягом тижня.

Ранню клінічну відповідь (РКВ) оцінювали через 96±24 години після введення 1-ї дози досліджуваного препарату. Крім того, через 5-10 днів після прийому останньої дози у пацієнтів оцінювали клінічну відповідь дослідником (IACR). Для узагальненого аналізу даних сукупної популяції використовували граничну не меншу ефективність 10 %.

До групи застосування лефамуліну було включено 646 пацієнтів, а до групи застосування моксифлоксацину – 643 пацієнти. За результатами оцінки РКВ лефамулін не поступався ефективності моксифлоксацину (див. рисунок 1).

Спостерігалася висока частота успішності терапії через 5-10 днів після прийому останньої дози згідно з IACR. У підгрупах пацієнтів старшого віку з цукровим діабетом, наявністю серцево-судинних захворювань в анамнезі (включаючи високий артеріальний тиск, застійну серцеву недостатність або серцеву аритмію) або хронічні захворювання легень (включаючи хронічну обструктивну хворобу легень або астму), підвищення рівнів печінкових ферментів нирок (легкої чи середньої тяжкості) спостерігалася висока ефективність терапії як лефамуліном, так і моксифлоксацином. Жодних нових сигналів безпеки не виявлено.

Застосування лефамуліну для внутрішньовенного введення або прийому внутрішньо можна розглядати як ефективну терапію, а також як альтернативу терапії фторхінолонами або макролідами для лікування ПБП, у тому числі у пацієнтів старшого віку або за наявності супутніх захворювань. Антибіотикотерапія добре переносилася незалежно від способу застосування (всередину або внутрішньовенно).