Застосування екстракорпоральної ударно-хвильової терапії для лікування хронічної люмбалгії

Застосування фокусної екстракорпоральної ударно-хвильової терапії у поєднанні з програмою тренувань дозволяє ефективно знижувати інтенсивність болю у пацієнтів із хронічною люмбалгією.

Було проведено проспективне рандомізоване дослідження з метою оцінки ефективності застосування фокусної екстракорпоральної ударно-хвильової терапії (ФЕУХТ) у пацієнтів з хронічною люмбалгією (ХЛ).

У цьому дослідженні з періодом спостереження тривалістю 3 місяці взяли участь 40 пацієнтів із дископатією на рівні хребців L5–S1 та стійкою ХЛ. Пацієнти пройшли рандомізацію для включення до двох груп: група A (середній вік: 42,3 ± 13,1 року, n = 20) та група B (середній вік: 45,4 ± 14 років, n = 20). Група A (основна група) отримувала лікування із застосуванням ФЕУХТ в ділянці попереково-крижового відділу хребта (0,15 мДж/мм2, 1000 імпульсів, 4 Гц). Група B (контрольна група) проходила процедуру імітації ФЕУХТ.

В обох групах протокол лікування включав стандартний тренінг для стабілізації корсету м'язів (45 хвилин, один раз на день, 5 днів на тиждень). Суб'єктивну інтенсивність болю вимірювали з використанням візуальної аналогової шкали (ВАШ) та шкали для оцінки інтенсивності болю Лайтінена (Laitinen Pain Scale, LPS); функціональний статус визначали з використанням індексу інвалідизації Освестрі (Oswestry Disability Index, ODI). Оцінку виконували до та після проведення лікування, а також у період спостереження через 1 та 3 місяці після процедури ФЕУХТ.

Знеболювальний ефект (виміряний з використанням ВАШ та шкали LPS) був статистично значущим в обох групах. Однак у основній групі величина цього ефекту була статистично значно більше, ніж у групі з імітацією процедури. Негайно після проведення процедури ФЕУХТ було відзначено більш виразне зниження суб'єктивної інтенсивності болю (виміряної за ВАШ та шкалою LPS). Через 1 і 3 місяці після проведення процедури статистично значущих відмінностей між групами виявлено не було. Щодо функціонального статусу (оціненого за шкалою ODI), в обох групах спостерігався виразний ефект. Проте при порівнянні груп одна з одною різниця не досягала порогу статистичної значущості.

У пацієнтів зі стійкою ХЛ застосування такого сучасного фізіотерапевтичного методу, як ФЕУХТ, у поєднанні з програмою тренувань, може бути корисним з точки зору зниження інтенсивності болю. Однак покращення функціонального статусу пацієнтів може бути незначним при проведенні такої терапії.