Згідно з результатами систематичного огляду та метааналізу, застосування низькомолекулярного гепарину (НМГ) пов'язане зі статистично значущим зниженням рівня смертності, частотою розвитку поліорганної недостатності та потребою у проведенні ендоскопічних та хірургічних втручань у пацієнтів з гострим панкреатитом. Мета цього дослідження полягала в оцінці ефективності та безпеки включення антикоагулянтної терапії до плану лікування гострого панкреатиту.

Систематичний пошук охоплював три електронні бази даних без жодних обмежень. Відповідні критеріям відбору публікації включали спостережні та рандомізовані контрольовані дослідження (РКД), в яких вивчали відмінності результатів лікування пацієнтів з гострим панкреатитом, які отримували антикоагулянти (група втручання) на додаток до стандартної терапії (СТ), порівняно з пацієнтами, які отримували тільки СТ (контрольна група).

Середня відмінність (MD) та відношення шансів (OR) за об'єднаними даними, а також відповідні 95% довірчі інтервали (ДІ) розраховували в моделі з випадковими ефектами. Було проведено аналіз у підгрупах, виділених з урахуванням ступеня тяжкості захворювання та дизайну дослідження, а також кількох інших критеріїв. У метааналіз було включено 8 з 8223 досліджень, що пройшли скриніг. У всіх дослідженнях, крім одного, вивчали застосування НМГ.

Результати як спостережних досліджень, і РКД стабільно свідчили на користь застосування НМГ. У групі втручання було відзначено статистично значуще зниження частоти розвитку поліорганної недостатності (OR: 0,32) та ймовірності настання смерті (OR: 0,24) в аналізі у підгрупах з РКД. Крім того, застосування НМГ стабільно забезпечувало зниження потреби у проведенні хірургічних та ендоскопічних втручань (OR: 0,41).

В аналізі в підгрупах з гострим панкреатитом середнього та тяжкого ступеня були отримані порівняні результати. На жаль, через обмеженість даних аналіз у підгрупі з гострим панкреатитом легкого ступеня тяжкості провести не вдалося. Рання терапія НМГ після встановлення діагнозу гострого панкреатиту забезпечила статистично значуще зниження частоти розвитку основних ускладнень, сприяючи покращенню загального прогнозу у середньоважких та тяжких випадках.