Оцінка зв'язку між лікуванням аналогами глюкагоноподібного пептиду-1 та розвитком раку щитоподібної залози

Новини медицини 1 хв 1547

Розмір шрифту

Дата публікації: 30/01/2025

Що нового?

Лікарі повинні надавати пацієнтам науково обґрунтовані запевнення для запобігання недоцільному скринінгу та гіпердіагностиці, що пов'язані з недоведеними ризиками розвитку раку щитоподібної залози (РЩЗ) при лікуванні агоністами рецепторів глюкагоноподібного пептиду-1.

В описовому огляді, опублікованому в журналі Thyroid, висловлюється припущення про те, що побоювання щодо наявності зв'язку між розвитком раку щитоподібної залози та застосуванням агоністів рецепторів глюкагоноподібного пептиду-1 (АР ГПП-1) можуть бути перебільшені. Хоча в рандомізованих дослідженнях спостерігаються рідкісні випадки розвитку раку щитоподібної залози в осіб, які застосовують АР ГПП-1, результати спостережних досліджень неоднорідні та іноді спотворені систематичною помилкою. Незважаючи на те, що результати ранніх досліджень на гризунах вказували на потенційний зв'язок між застосуванням АР ГПП-1 та медулярним раком щитоподібної залози (МРЩЗ), зв'язок з немедулярним РЩЗ у людини залишається неясним.

Фармакологічні дослідження призвели до появи особливого попередження щодо застосування АР ГПП-1 у пацієнтів з ризиком розвитку МРЩЗ, проте у клінічних дослідженнях не було отримано переконливих доказів підвищеного ризику розвитку раку. Крім того, у спостережних дослідженнях, хоч і з більш високим ризиком систематичної помилки, були отримані подібні низькі показники частоти розвитку раку щитоподібної залози у пацієнтів, які застосовували АР ГПП-1. Ці результати мають дуже важливе значення для лікарів при роботі зі страхами пацієнтів, оскільки необґрунтований страх розвитку раку може призвести до недостатнього застосування АР ГПП-1, високоефективних засобів для лікування цукрового діабету 2-го типу та ожиріння.

В цілому, хоч і існує деяка біологічна ймовірність наявності зв'язку між застосуванням АР ГПП-1 та розвитком раку щитоподібної залози у тваринних моделях, клінічні дані не підтверджують наявність підвищеного ризику у людини. Надмірне занепокоєння щодо недоведених ризиків може призвести до недоцільного скринінгу та заподіяння шкоди пацієнтові у зв'язку з гіпердіагностикою, що наголошує на важливості гармонійної науково-обґрунтованої комунікації з пацієнтами.