Результати дослідження, опубліковані в журналі Dermatologic Therapy, свідчать про те, що у осіб з псоріазом, у яких попередня терапія одним або декількома інгібіторами інтерлейкіну (ІЛ)-17А виявилася неефективною, застосування бродалумабу є хорошим вибором, оскільки цей препарат ефективний і добре переноситься. Nikolai Loft та співавт. вивчали короткострокову та довгострокову ефективність застосування бродалумабу (інгібітора рецепторів ІЛ-17А) у лікуванні псоріазу.

У даному відкритому дослідженні взяли участь 20 пацієнтів (7 жінок; медіана віку – 50 років; медіана показника PASI на початковому рівні – 13,5). Включені у дослідження пацієнти отримували лікування бродалумабом у стандартній дозі 210 мг. Ефективність оцінювали через 12, 26 та 52 тижні лікування.

Основною кінцевою точкою дослідження була частка (%) пацієнтів, які досягли зниження абсолютного індексу площі ураження та тяжкості псоріазу (PASI) до ≤ 2 балів (PASI ≤ 2) та (або) зниження відносного показника PASI 75% (PASI75) через 12 тижнів лікування. Оцінку концентрації цитокінів у плазмі проводили на початковому рівні і через 12 тижнів лікування. Кількість пацієнтів, які досягли показників PASI75 та (або) PASI ≤ 2, PASI90 і PASI100 через 12 тижнів лікування (за оцінкою методом підстановки відсутніх даних з урахуванням всіх пацієнтів, що вибули з дослідження, як не відповіли на лікування), наведено в таблиці 1.

Слід зазначити, що дослідження тривалістю 52 тижні завершили 9 пацієнтів (45%), у 7 пацієнтів (35%) спостерігалося збереження відповіді PASI75 протягом 52 тижнів. Протягом 52 тижнів 17 із 20 пацієнтів (85 %) повідомили про розвиток небажаних явищ. Однак тяжких небажаних явищ або смертельних наслідків зареєстровано не було.

У порівнянні з пацієнтами без відповіді на лікування у пацієнтів, які відповіли на лікування, концентрація фактора некрозу пухлини (ФНП)-α та ІЛ-6 на початковому рівні була нижчою.

Незважаючи на неефективність попередньої терапії інгібіторами ІЛ-17А, у пацієнтів, які страждають на псоріаз, бродалумаб виявився ефективним. Проте дослідники прийшли до висновку, що необхідно проведення додаткових надійних досліджень в умовах реальної клінічної практики для більш тривалого спостереження за пацієнтами.