Мета дослідження полягала у вивченні чинників, що впливають на ефективність лапароскопічної фундоплікаціі при ерозивній гастроезофагеальній рефлюксній хворобі (ГЕРХ) з езофагітом, з урахуванням результатів манометрії високої роздільної здатності і багатоканальної внутрішньопросвітної імпеданс-pН-метрії.

У дослідження включили 102 пацієнта з ендоскопічно підтвердженою ерозивною ГЕРХ, яким в якості первинного хірургічного втручання виконували лапароскопічну фундоплікацію. Учасників поділили на дві групи: (I) групу успішного лікування, у пацієнтів з якої хірургічне втручання призвело до вилікування езофагіту (n = 96), і (II) групу рецидивів, у пацієнтів з якої спостерігався рецидив езофагіту (n = 6). Була проведена оцінка результатів манометрії високої роздільної здатності і багатоканальної внутрішньопросвітної імпеданс-pН-метрії.

Згідно з результатами багатоканальної внутрішньопросвітної імпеданс-pН-метрії, значення таких показників, як кількість рефлюксів тривалістю більше п'яти хвилин, тривалість кислотного рефлюксу і максимальна тривалість рефлюксу в групі рецидивів були значно вище, ніж в групі успішного лікування. Серед показників, які визначаються методом манометрії високої роздільної здатності, тільки значення дистального скорочувального інтеграла були статистично значимо нижчими в групі рецидивів.

Результат лапароскопічної фундоплікаціі при рефлюкс-езофагіті визначався в першу чергу кількістю рефлюксів тривалістю більше п'яти хвилин і максимальною тривалістю рефлюксу (згідно з результатами багатоканальної внутрішньопросвітної імпеданс-pН-метрії), а його стійкість - дистальним скорочувальним інтегралом (згідно з результатами манометрії високої роздільної здатності).