Згідно з критеріями Американської колегії з реаніматології, Американського товариства інфекційних захворювань та Міжнародної класифікації хвороб, лихоманку визначають як центральну температуру тіла 38,3 °C (100,94 °F) та вище. Вона часто супроводжується когнітивними порушеннями, дискомфортом, фебрильними судомами, ускладненнями та погіршенням результатів лікування у осіб із травмою головного мозку або інсультом, аж до смертельних випадків. Причини гострої лихоманки можуть бути визначені або залишитися невстановленими. Крім того, виділяють гостру недиференційовану лихоманку (ГНЛ) та лихоманку неясного генезу (ЛНГ).

Визначають три основних типи лихоманки: a). постійна лихоманка; b). переміжна лихоманка і; c). ремітивна лихоманка. Температура тіла при постійній лихоманці коливається в межах 1 °C (1,5 °F) протягом близько 24 годин, нормалізації температури не відбувається. Переміжна лихоманка характеризується підвищенням температури тіла, яке триває кілька годин на добу. Ремітивна лихоманка - це лихоманка, при якій температура тіла коливається більш ніж на 2 ° C за добу, проте не досягає нормальних значень.

В Індії ГНЛ або гостре гарячкове захворювання (ГГЗ) є однією з найчастіших причин звернення за медичною допомогою. Така лихоманка характеризується відсутністю локалізованих чи органоспецифічних клінічних ознак і триває трохи більше двох тижнів. Відсутність точних методів діагностики та присутність неспецифічних клінічних ознак та симптомів становлять певну складність для медичних працівників. ГНЛ тривалістю понад три тижні визначають як лихоманку неясного генезу (ЛНГ). З метою попередження ранньої смертності емпірична терапія ГНЛ має бути досить широкою.

Лікування пацієнтів з лихоманкою включає використання жарознижувальних засобів для полегшення симптомів, а також різних специфічних чи емпіричних засобів. Що стосується лікарської терапії, то пацієнтам призначають жарознижувальні препарати, які купірують лихоманку в основному за рахунок пригнічення утворення простагландину E2 (ПГE2) у головному мозку. Фізичні способи зниження температури тіла включають обтирання спиртом або холодною водою, застосування пакетів з льодом і вентиляторів, що охолоджують, у поєднанні з обтиранням. Гарячка може чинити несприятливий вплив на метаболізм, наприклад призводити до почастішання пульсу та дихання. Це може стати проблемою, особливо в осіб похилого віку. Застосування жарознижувальних засобів знижує виразність супутніх реакцій та мінімізує дискомфорт.

Доступні численні жарознижувальні засоби, такі як німесулід, мефенамова кислота, ібупрофен, аспірин (ацетилсаліцилова кислота), парацетамол та ін., які вже тривалий час застосовують для усунення лихоманки. Німесулід не надає виразного впливу на синтез простагландину, але має інші механізми дії. Він пригнічує фактор активації тромбоцитів, вивільнення оксидантів з активованих нейтрофілів, поглинає хлорнувату кислоту та мінімізує вивільнення гістаміну. Його виразний жарознижувальний, протизапальний та знеболювальний ефект обумовлений властивістю вибіркового інгібування циклооксигенази-2 (ЦОГ-2). В Індії німесулід застосовують для лікування лихоманки, гострого болю, дисменореї, остеоартрозу та гострого тендиніту у пацієнтів віком від 12 років.

ОБГРУНТУВАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

Більшість досліджень, у яких були отримані докази жарознижувальної дії німесуліду у дорослих, було проведено двадцять років тому. Відсутні сучасні дані, що вказують на роль німесуліду в зниженні гострої лихоманки у дорослих у реальній клінічній практиці в Індії. У зв'язку з цим було проведено дослідження.

МЕТА

Мета даного ретроспективного багатоцентрового дослідження полягала у вивченні ефективності застосування німесуліду в лікуванні гострої лихоманки у дорослих пацієнтів за умов реальної клінічної практики в Індії.

Кінцеві точки дослідження

• Основною кінцевою точкою було зниження інтенсивності лихоманки від вихідного рівня до температури, зареєстрованої під час візиту спостереження протягом 14 днів.
• Переносимість оцінювали за кількістю учасників, які повідомили про розвиток побічних ефектів після прийому німесуліду.

Результати

Вихідний рівень: на початковому рівні статистично значущих відмінностей між групами не виявлено.

Результати дослідження

• Під час проведення попередньої діагностики під час вихідного візиту основні скарги включали ломоту в тілі, лихоманку, лихоманку, що супроводжувалась болем у животі, міалгію та кашель.
• Середня вихідна температура тіла становила 39,56±1°С (103,2±1,5°F) та в середньому тривала протягом 4,4±2,8 дня. Після прийому німесуліду відзначали виразне зниження температури до 37,61±1°С (99,7±1,8°F) (рис. 2).
• Згідно з записами, функції печінки та нирок були в нормі, а такі небажані явища, як диспепсія та нудота, спостерігалися лише у 2% учасників.

З огляду на обмеженість ресурсів більшість лікарів в амбулаторних відділеннях Індії проводять діагностику лихоманки на основі клінічної оцінки, яка включає вивчення ознак, симптомів, епідеміології захворювання. Переміжна лихоманка супроводжує лімфоми, сепсис, малярію, шистосомоз, гнійні інфекції, бореліоз, туберкульоз, лептоспіроз і кала-азар (вісцеральний лейшманіоз). Ремітивна лихоманка зазвичай пов'язана з наявністю таких інфекційних захворювань, як рикетсіози, інфекційний ендокардит, бруцельоз та ін. Як правило, в Індії ГНЛ спостерігається в період з червня до вересня. У разі лихоманки, що самообмежується, пацієнтам з ГНЛ на початковому етапі показані жарознижувальні засоби.

З іншого боку, при інших типах лихоманки, призначають антибіотики та (або) специфічні лікарські засоби у комбінації з жарознижувальними засобами. У цьому дослідженні було встановлено, що 6% (17) пацієнтів отримували монотерапію німесулідом, 41% (123) пацієнтів – у комбінації з антибіотиками та 57% (175) пацієнтів – у комбінації з іншими специфічними лікарськими засобами. Електронна медична документація є цінним клінічним інструментом, який дозволяє отримати необхідну інформацію про історію хвороби, можливу діагностику, призначене лікування та лабораторні дослідження в умовах реальної клінічної практики. Докази ефективності, отримані в клінічних дослідженнях німесуліду, свідчать про те, що він має жарознижувальну дію. При цьому докази, отримані в цьому дослідженні за умов реальної клінічної практики за участю 302 пацієнтів, стануть додатковим підтвердженням цього висновку. У постреєстраційному спостережному дослідженні встановлено, що ефективність та переносимість німесуліду (за даними лікарів-дослідників) становить 91,3 % та 94 % за даними 401 пацієнта з лихоманкою та запальними захворюваннями, що супроводжуються болем, які отримували німесулід у дозі 100 мг. протягом семи днів.

Що стосується оцінки результатів пацієнтами, то ефективність та переносимість склали 87,5% та 67,8%, відповідно. Прийом німесуліду не був пов'язаний з розвитком гепатотоксичності (нормальна активність сироваткових аспартатамінотрансферази (АСТ) та аланінамінотрансферази (АЛТ)). У цьому дослідженні у 44% пацієнтів спостерігалося зниження температури (≤37°С/≤98,6℉). Встановлено, що у дорослих середнього віку (24,8 %) ефективність терапії німесулідом вища, ніж у пацієнтів похилого віку (7,9 %) та молодого віку (11,6 %). Ефективність німесуліду, що оцінюється як зниження інтенсивності лихоманки до ≤ 37 °С / ≤ 98,6 ℉, у пацієнтів жіночої (21,5 %) та чоловічої (22,8 %) статі була порівнянною.

У дослідженні, проведеному Goyal PK та співавт., прийом німесуліду (дві дози протягом 9,8 години) призводив до вираженого зниження середньої температури тіла, при цьому частота прийому препарату була нижчою, ніж при прийомі парацетамолу (дві дози протягом 8,21). години). У цьому дослідженні прийом німесуліду в дозі 100 мг двічі на добу призводив до статистично значущого зниження інтенсивності лихоманки, із середнім зменшенням температури на 2°С (3,5°F) порівняно із середнім значенням на початковому рівні. Крім того, частка пацієнтів, у яких препарат виявився ефективним, серед дорослих середнього віку була вищою (25%), ніж серед дорослих старшого та молодого віку. Проте середнє зниження температури тіла у всіх вікових групах було порівнянним.

Вищі показники загальної кількості лейкоцитів (>11 000) вказували на наявність вірусної або бактеріальної інфекції. При проведенні додаткової клінічної діагностики встановлено, що постійна лихоманка супроводжувала тиф, при цьому інші типи лихоманки були пов'язані з інфекціями та супроводжували інфекції верхніх/нижніх дихальних шляхів та інфекції сечовивідних шляхів. При малярії відзначали інший тип лихоманки – переміжну лихоманку. Лихоманка вірусної етіології була діагностована у найбільшої кількості учасників. У порівняльному дослідженні (німесулід порівняно з парацетамолом), проведеному Cunietti та співавт., було встановлено, що німесулід є безпечним та активним жарознижувальним засобом.

У цьому дослідженні проведення лабораторних аналізів АСТ та АЛТ було запропоновано дослідниками 50 та 67 пацієнтам відповідно, з яких аналіз було проведено лише у 42 та 43 пацієнтів. Серед пацієнтів, яким було проведено ці аналізи, значення АСТ та АЛТ, а також параметри аналізу сечі були в межах норми. Однак через відсутність у електронних медичних записах докладної інформації про терміни проведення цих аналізів (до або після прийому німесуліду) зробити однозначний висновок неможливо. Результати післяреєстраційного дослідження німесуліду в популяції пацієнтів з Індії дозволяють дійти аналогічних висновків. Було встановлено, що значення АСТ, АЛТ та білірубіну після прийому німесуліду не змінювалися. Переносність та безпека німесуліду були добре вивчені та підтверджені в рамках багатоцентрових подвійних сліпих досліджень.

У цьому дослідженні лише в 1 % учасників спостерігалися нудота та диспепсія після прийому німесуліду, при цьому 88 % учасників про розвиток небажаних явищ не повідомляли. Парацетамол є найчастіше використовуваним жарознижувальним засобом (від мінімальної дози 0,5 г на добу до максимальної дози 4 г на добу). При його прийомі спостерігаються небажані явища з боку нирок, печінки та шлунково-кишкового тракту. При цьому німесулід рідко призначали при лихоманці, незважаючи на наявність переконливих доказів, отриманих у численних дослідженнях, згідно з якими даний препарат є кращим НПЗЗ з вираженими жарознижувальними властивостями і не супроводжується серйозними порушеннями з боку шлунково-кишкового тракту.

Знеболювальна та жарознижувальна дія при прийомі німесуліду внутрішньо проявляється через 15-60 хвилин, при цьому пікові концентрації препарату в плазмі досягаються через 1,2-2,7 години. У парацетамолу ці дії проявляються через 30-60 хвилин. Порівняно з парацетамолом (3-6 годин) жарознижувальна дія німесуліду триває довше (10-12 годин). Короткий період напіввиведення німесуліду та його переважна активність щодо ЦОГ-2 сприяють швидкому настанню жарознижувальної дії, а також виразному протизапальному та знеболювальному ефекту. Прийом цього препарату також призводить до зниження мінімальних рівнів матриксних металопротеїназ та інших біомаркерів ураження суглобів, що дозволяє уповільнити прогресування захворювання.

Всі ці фактори роблять німесулід хорошим препаратом вибору при лікуванні пацієнтів з ГНЛ. Прийом німесуліду спричиняв порівнянне зниження інтенсивності лихоманки у всіх вікових групах пацієнтів (вік 18–75 років). Таким чином, результати цього дослідження вказують, що німесулід є ефективним і добре переносимим препаратом при застосуванні як жарознижувальний засіб у осіб з гострою лихоманкою, які проходять лікування в амбулаторних умовах. Необхідне проведення додаткових проспективних досліджень для вивчення тимчасової кореляції зниження інтенсивності лихоманки з прийомом німесуліду та інших нестероїдних протизапальних засобів.