Згідно з результатами ретроспективного дослідження методом «випадок — контроль», застосування кишечних пробіотиків — ключовий компонент лікування літніх пацієнтів (у віці від 55 до 90 років) із важкою пневмонією. Ціль дослідження, проведеного у 88 пацієнтів із пневмонією із відділення респіраторної та інтенсивної терапії, була оцінка клінічної значущості пробіотиків для лікування пневмонії та її вплив на кишкову мікробіоту, а також пошук нових методів лікування для застосування в клінічній практиці.

У дослідження включено 59 чоловіків і 29 жінок (середній вік: 81,8 року). Пацієнтів рандомізували у дві групи: групу застосування пробіотиків (n = 40; 29 чоловіків і 11 жінок) і контрольну групу (n = 48; 30 чоловіків і 18 жінок). У групі застосування пробіотиків пацієнти отримували препарат, що містить комбінацію живих бактерій Bacillus subtilis і Enterococcus faecium, у формі капсул з кишковорозчинною оболонкою, і препарат, що містить бактерії Bacillus Licheniformis, у формі капсул; оба препарата застосовували в дозі 0,5 г 3 рази на добу. У пацієнтів, які відчувають труднощі з глотанням, препарати розчиняли в 25 мл стерилізованої води і вводили через назоінтестинальний зонд.

За всіма пацієнтами вели спостереження для оцінки тривалості лихоманки, часу до досягнення піку лихоманки, вираженості симптомів зі сторони шлунково-кишкового тракту (діарея або запор), потреби в штучній вентиляції легенів (наявність або відсутність), потреби в катетерізації глибоких вен (наявність або відсутність) і розвиток сепсису (наявність або відсутність). Також оцінювали індекс тяжкості пневмонії (PSI) до початку лікування та через 21 день після лікування. Виконували лабораторні аналізи для визначення рівня прокальцитоніну та С-реактивного білка (СРБ), кількості лейкоцитів, токсину Clostridium difficile та рівня інтерлейкіну-6 (ІЛ-6). Зміну мікробіоти кишечника оцінювали за допомогою ампліконного секвенування.

У порівнянні з контрольною групою в групі застосування пробіотиків спостерігалося помітне зниження частоти тривалої госпіталізації, хоча статистично значущі відмінності в частоті смертності, тривалості лихоманки і частоті розвитку діареї і запорів були відсутні. Після лікування пробіотиками спостерігалося виражене зниження рівня прокальцитоніну і СРБ, значення PSI і кількості лейкоцитів у крові відносно вихідного рівня. Крім того, в групі застосування пробіотиків спостерігалася більша клінічна ефективність з точки зору продовження антибіотикотерапії. Результати аналізу кишкової мікробіоти свідчать про помітне збільшення кількості умовно-патогенних мікроорганізмів, таких як Massilia, у контрольній групі. Однак після застосування пробіотиків спостерігалося значне збільшення чисельності Erysipelotrichaceae.

Під час антибіотикотерапії у контрольній групі відзначалося зростання чисельності умовно-патогенних мікроорганізмів, таких як Citrobacter та Massilia, тоді як застосування пробіотиків перешкоджало збільшенню чисельності умовно-патогенних мікроорганізмів. Після лікування пробіотиками популяція бутірат-продукуючих бактерій, таких як Ruminococcaceae UCG-005, збільшилася. Таким чином, у пацієнтів з тяжкою пневмонією прийом внутрішньо пробіотиків може скоротити тривалість госпіталізації, зменшити вираженість запалення, а також забезпечити сприятливі зміни у мікробіоті кишечника у вигляді збільшення чисельності корисних мікроорганізмів та зниження чисельності умовно-патогенних мікроорганізмів.