Згідно з результатами проміжного аналізу даних проспективного рандомізованого дослідження, застосування кеторолаку призвело до статистично значущого скорочення перебування в лікарні та загального обсягу застосування опіоїдів в еквівалентах морфіну в міліграмах під час госпіталізації і протягом перших 48 годин після операції, і при цьому забезпечувало порівнянний рівень полегшення післяопераційного болю у дорослих, які перенесли мінімально інвазивний задній трансфорамінальний поперековий міжтіловий спондилодез (ТПМС).

Метою даного подвійного сліпого плацебо-контрольованого дослідження було довести не меншу ефективність препарату з урахуванням частоти успіху процедури у осіб, які отримували кеторолак після планового мінімально інвазивного ТПМС. Крім того, автори хотіли довести, що застосування кеторолаку дозволяє зменшити обсяг введення опіоїдів при знеболюванні у найближчому післяопераційному періоді.

Дослідження включали осіб з дегенеративними захворюваннями хребта, яким було показано проведення від одно- до трирівневого ТПМС. ТПМС проводили мінімально інвазивним способом з використанням морфогенетичного кісткового білка. Учасників рандомізували на отримання планової 48-годинної терапії з внутрішньовенним введенням кеторолаку (у дозі 15 мг кожні 6 годин) або фізіологічного розчину на додаток до стандартного знеболення. Основними встановленими кінцевими точками були частота успіху спондилодезу за даними радіографічного дослідження через 6 місяців та через 1 рік при оцінці згідно з критеріями Suk.

Додатковими встановленими кінцевими точками були 48-годинний та загальний обсяг застосування опіоїдів у післяопераційному періоді (в еквівалентах морфіну в міліграмах), частота розвитку ускладнень, пов'язаних із застосуванням препарату, та тривалість госпіталізації. Оцінку результатів лікування пацієнтами та оцінку функціонального результату проводили з використанням індексу інвалідизації Освестрі, шкали оцінки інтенсивності болю (візуальної аналогової шкали [ВАШ]) та короткого опитувальника з 12 пунктів.

Було проведено однофакторний аналіз. Оцінку даних 246 осіб виконували згідно з протоколом. Характеристики учасників у групах кеторолаку та плацебо були співставні. Статистично значущих відмінностей між групами щодо частоти успіху спондилодезу через рік після операції виявлено не було. Відмінності (%) у частоті утворення щільного кісткового блоку у групах дослідження не досягли критеріїв підтвердження меншої ефективності.

У групі кеторолаку було відзначено статистично значуще зменшення середнього загального та 48-годинного обсягу застосування опіоїдів та тривалості госпіталізації, при цьому середні оцінки з ВАШ протягом 48 годин після втручання були порівнянні. Що ж до частоти розвитку ускладнень в периопераційному періоді, то істотних відмінностей між групами виявлено не було. У групах кеторолаку та плацебо через 6 місяців і через 1 рік після втручання було встановлено порівнянну/не меншу частоту успіху спондилодезу.