Мета цього дослідження полягала в оцінці впливу застосування пероральних кортикостероїдів у пацієнтів з тяжкою еозинофільною бронхіальною астмою (ТЕБА), які отримували меполізумаб.

У цьому рандомізованому потрійному сліпому плацебо-контрольованому перехресному дослідженні брали участь дорослі пацієнти з ТЕБА. Вони отримували терапію меполізумабом протягом щонайменше 12 тижнів. Учасники однієї групи дослідження отримували преднізолон у дозі 0,5 мг/кг/день (не більше 40 мг/день) протягом 14 ± 2 днів, а інший — плацебо.

Після лікування преднізолоном і плацебо оцінювали зміну виразності ознак і симптомів бронхіальної астми, якість життя, функцію легень (за допомогою спірометрії та осцилометрії дихальних шляхів), рівень фракційного оксиду азоту в повітрі, що видихається, а також число еозинофілів у крові та мокротинні.

Загалом 27 пацієнтів завершили дослідження. При застосуванні преднізолону статистично значущого поліпшення показників кінцевих точок бронхіальної астми при оцінці за опитувальниками не було (див. таблицю 1).

Однак відмінність середніх значень обсягу форсованого видиху за 1 секунду (ОФВ1) і швидкості форсованого видиху поряд зі зниженням вмісту оксиду азоту в повітрі, що видихається, числа еозинофілів в крові і вмісту еозинофілів в мокротинні свідчило на користь терапії преднізолоном  (таблиця 2).

Незважаючи на те, що застосування перорального кортикостероїду було пов'язане із зменшенням виразності обструкції дрібних дихальних шляхів та зниженням рівня біомаркерів запалення 2-го типу, не було виявлено статистично значущого впливу терапії на виразність симптомів або якість життя пацієнтів із ТЕБА, які вже отримували меполізумаб.