Зв'язок між розвитком гострого риносинуситу та ступенем тяжкості періорбітальної флегмони у дітей

У дітей з гострою періорбітальною флегмоною та гострим риносинуситом, як правило, розвиваються тяжкі інфекції, що вимагають вищого рівня медичної допомоги.

У цьому дослідженні оцінювали зв'язок між розвитком гострого риносинуситу (ГРС) та ступенем тяжкості періорбітальної флегмони у дітей.

До ретроспективного дослідження методом «випадок-контроль» було включено 118 дітей з діагностованою періорбітальною флегмоною. Учасників розподіляли до основної чи контрольної групи залежно від наявності ГРС. ГРС діагностували на підставі клінічних симптомів та шляхом об'єктивного підтвердження ознак захворювання за результатами комп'ютерної томографії. Зібрані дані включали характеристики пацієнтів, метод лікування, тривалість госпіталізації та оцінки на візитах наступного спостереження.

Пацієнти з ГРС були молодшими за пацієнтів без ГРС (6,3 років у порівнянні з 8,5 років, р = 0,025). Проте з погляду статі статистично значущі різниці між двома групами були відсутні (р = 0,540).

У когорті пацієнтів з ГРС спостерігалася більш висока поширеність постсептальної флегмони (51,5% у порівнянні з 9,6%, р <0,001). У порівнянні з пацієнтами без ГРС, у пацієнтів з ГРС відзначалися більш високі ймовірність госпіталізації (р < 0,001), потреба у внутрішньовенній антибіотикотерапії (95,3% у порівнянні з 54,9%, р < 0,001) і потреба в хірургічному втручанні (23,1 % порівняно з 5,8 %, р < 0,001), а також велика тривалість госпіталізації (медіана: 3,5 дня порівняно з 0,5 дня, р<0,001). Однак частота повторної госпіталізації у двох групах була співставною.

У дітей з гострою періорбітальною флегмоною та супутнім ГРС часто розвиваються тяжкі інфекції, що вимагають вищого рівня медичної допомоги. Важливо оцінити та включити ГРС у стратегію лікування дітей із періорбітальними інфекціями.