EN UA

ОСВІТА

Когнітивно-стимулювальна терапія. Як це працює і що від неї очікують

ОСВІТА
Думки Експертів
15 хв. читати
22 лютого, 2022

Когнітивно-стимулювальна терапія (від англ. Cognitive stimulation therapy, CST) – відносно молодий, але вже добре визнаний напрямок допомоги людям з легкими когнітивними порушеннями та помірною деменцією [1]. Клер і Вудс 2004 року запропонували визначення когнітивно-стимулювальна терапія  (КСТ) як «залучення до ряду групових активностей та обговорень, спрямованих на загальне покращення когнітивного та соціального функціонування» [2]. Більш детально, під КСТ розуміють використання різних методик мультисенсорної стимуляції та непрямого (зокрема ігрового) навчання в поєднанні з заохоченням до застосування когнітивних навичок у соціальній обстановці. Когнітивна стимуляція може проводитися як кваліфікованим персоналом (медичними та соціальними працівниками, психологами), так і доглядачами за пацієнтами з деменцією, у формі індивідуальних або групових сесій, в сімейній обстановці, в умовах лікарні, соціальних та інших закладів [1]. Також набув поширення напрямок комп’ютеризованої КСТ, яка здійснюється через спеціально розроблені інтерактивні веб-сторінки. Наразі в англомовному Інтернеті представлені численні ресурси, як комерційні, так і з вільним доступом до посібників КСТ, наприклад ось тут [3].

В основі КСТ лежать ефекти тренування і соціального залучення з позитивним емоційним підкріпленням. Наприклад, тематична вправа «Похід до продуктової крамниці» потребує сортування списку покупок за групами товарів з метою придбати все за списком так, щоб не потрапляти двічі в один відділ [4]. Виконання вправи переходить в групове обговорення індивідуальних смаків, досвіду чи планів реальних покупок. Заняття будуються з акцентом на розкриття особистого ставлення до предмету обговорення та задоволення від спілкування. Вправи на пам’ять, увагу та проблемо-вирішувальні стратегії слугують радше стимулювальним і заохочувальним матеріалом, ніж засобом механічного тренування когнітивних функцій.

Позитивний вплив КСТ на когнітивні функції та якість життя підтверджений низкою клінічних досліджень (Aguirre et al., 2012; Spector et al., 2003; Woods, Aguirre, Spector, & Orrell, 2012), і когнітивна стимуляція визнана економічно ефективною (Knapp et al., 2006). Наразі КСТ - єдине психосоціальне втручання, рекомендоване Національним інститутом клінічного вдосконалення Великобританії для покращення адаптації та якості життя людей з легкою та помірною деменцією (NICE, 2018). Після успіху цього напрямку реабілітаційного втручання у Великобританії відбулося розширення культурної адаптації та використання КСТ в різних країнах.

Донедавна дослідження КСТ зосереджувалися здебільшого на кількісних показниках ефективності. В систематичному огляді Люка Гіббора та співавторів [1] уперше розглядаються якісні дослідження групової та індивідуальної КСТ, опубліковані на міжнародному рівні. У січні 2019 року було проведено систематичний пошук літератури для огляду в базах даних PsychInfo, EMBASE, MEDLINE, CINAHL та Web of Science. До остаточного огляду увійшло дев’ять рецензованих статей та тези докторської дисертації. Загалом проаналізовані інтерв’ю зі 102 особами з когнітивною інвалідністю, 133 опікунами/доглядальниками та 84 особами, які надавали послуги КСТ або навчали доглядальників (позначені терміном «фасилітатор» від англ. facilitator – той, що сприяє участі). Аналізуючи якісні дослідження, автори огляду намагалися відшукати відповіді на питання щодо прийнятності та доцільності КСТ, ресурсів та бар’єрів, ключових факторів успіху та практичних ефектів.

Ресурси та бар'єри

Залучення опікуна. Відвідування занять КСТ покладалося на опікунів або доглядачів за людьми з деменцією, які транспортували їх до груп, а це означає, що ті, хто не має опікуна, могли не отримати доступу до них (Streater, 2015). КСТ пов’язана з фінансовими та часовими витратами (Bertrand et al., 2019).

Посібники. Фасилітатори всіх форматів КСТ повідомляли про цінність та доступність ресурсів у посібниках, які були важливими засобами для проведення занять (Aguirre et al., 2011; Streater, 2015; Yates et al., 2015), хоча деякі пропозиції з посібника КСТ сприймалися як менш придатні для занять в групах. Крім того, учасники опитування зазначали додаткові необхідні ресурси, включаючи людей, обладнання та приміщення, необхідні для проведення сесій (Dickinson et al., 2017; Kelly et al., 2017).

Навчання та досвід. Фасилітатори визнали, що навчання є вирішальним для залучення нового персоналу,оскільки воно демістифікує втручання, а досвід догляду та роботи з деменцією підтримує залучення (Dickinson et al., 2017). Також опікуни висловлювали думку, що найкраще КСТ  може проводити не член сім’ї, а професіонал, стороння особа (Yates et al., 2015).

Мотивація. Як доглядальники, так і фасилітатори пов’язували низьку мотивацію пацієнтів із труднощами їх залучення в групи (Bertrand et al., 2019), і зазначали, що мотивацію було важко утримувати під час занять КСТ (Streater, 2015). Доглядальники, які надають iндивідуальну КСТ в сім’ї, зазначали, що мотивація може коливатися (Yates et al., 2015) і пов’язана з проблемами емоційного та фізичного здоров’я людей з деменцією (Leung et al., 2017).

Ключові складові КСТ

Психічна стимуляція.  Стимуляція заохочує пацієнтів з деменцією  до концентрації уваги, роздумів та підтримує пильність, Опікуни вважають, що стимуляція утримує підопічних в сьогоденні та підтримує їх навчання (Leung et al., 2017).

Адаптивність. Доглядальники відзначали, що адаптивність і гнучкість при проведенні занять КСТ дозволили краще залучати людей з деменцією (Bailey et al., 2017). Фасилитатори та опікуни наголошують на важливості вибору, оскільки  особи з когнітивною інвалідністю можуть менше цікавитися певними темами або сесіями (Streater, 2015; Wong et al., 2011). Фасилитатори також відчували, що адаптивність допомагає керувати групами людей з різними стадіями деменції та дозволяє реалізувати підхід, орієнтований на особистість (Dickinson et al., 2017).

«Книги не дають відповіді на всі питання щодо проведення занять. Я вважаю, що книга дає вам вказівки щодо діяльності, але потім просто потрібно підлаштуватися відповідно до рівня концентрації, фізичного здоров’я або рухливості пацієнтів» – Фасилітатор.

Комунікація. Загалом, люди з деменцією та доглядальники відчували, що спілкування з іншими дає можливість бути почутим, поділитися спогадами та висвітлити інші точки зору на питання (Aguirre et al., 2011; Leung et al., 2017; Spector et al., 2011). Спільна проблема та досвід деменції означали, що учасники можуть відчувати себе в безпеці під час групових занять (Bailey et al., 2017).

«...Серед людей, які страждають від такої самої втрати пам’яті, моя мама не так боїться, що виглядатиме по-дурному чи щось подібне» – Доглядальник.

Практична діяльність. Вонг та співавтори (2018) помітили, що особи з деменцією в Китаї віддають перевагу практичним завданням, що поєднується з культурною традицією проводити час на свіжому повітрі та з фізичною активністю.

«Мені подобається творити різні речі своїми руками, просто щоб мій розум залишався активним» - Учасник з деменцією.

Спокійна обстановка. Люди з деменцією відчували важливість підтримки, дружнього середовища та доброзичливості (Aguirre et al., 2011; Spector et al., 2011). Аналогічно фасилітатори намагалися уникати конфліктів у складі групи та заохочували сприятливе середовище (Dickinson et al., 2017), а опікуни припускали, що для індивідуальної КСТ вдома може знадобитися більш «формальна обстановка», але вважали, що з цим можна впоратися при правильному підході (Yates et al., 2015).

Складність завдань. Питання щодо складності завдань піднімалося як в груповому, так і в індивідуальному форматі КСТ. Деякі особи з деменцією вважали завдання надто складними, оскільки їхні здібності погіршувалися, що ускладнювало проведення сесій (Streater, 2015), тоді як інші навпаки, вважали складні завдання більш прийнятними (Kelly et al., 2017). З іншого боку, опікуни та особи з деменцією іноді можуть сприймати діяльність як «дитячу» або занадто легку як в групових, так і в iндивідуальних сесіях КСТ (Leung et al., 2017; Streater, 2015), хоча опікуни бачили, що така діяльність може стати приємною для підопічних через деякий час після початку занять (Bailey et al., 2017; Yates et al., 2015).

«… в перший тиждень [ім’я] сказав, що це було трохи по-дитячому, але він продовжив, і прийшов на наступні заняття, і йому це сподобалося…» – Доглядальник.

Ключові ефекти КСТ

Когніції. Більшість досліджень описували позитивний вплив КСТ на пізнання з точки зору всіх груп учасників. Респонденти, у тому числі особи з деменцією, посилалися на конкретні покращення уваги та концентрації, дехто пов’язував це з підвищеним відчуттям пильності (Kelly et al., 2017; Leung et al., 2017; Spector et al., 2011; Streater, 2015 ).

«Я вважаю це чудово, це тримало мене зосередженим у правильному напрямку.» - Учасник з деменцією.

Аналогічно, опікуни та учасники сесій повідомляли про покращення пам’яті, особливо здатності до збереження нової інформації та подій, а також спонтанної вільності мовлення (Spector et al., 2011). Деякі учасники знаходили нові способи покращити пам’ять, які зберігалися з часом (Kelly et al., 2011). , 2017).

«Так, згадати останні події було набагато простіше і набагато логічніше, ніж це було раніше, безперечно» - Учасник з деменцією.

Однак деякі опікуни відзначали мінімальне або нестійке покращення (Bailey et al., 2017).

Впевненість. Усі фасилітатори, опікуни та особи з деменцією відзначали покращення впевненості в результаті КСТ, що було пов’язано зі зниженням тривожності та підвищенням самооцінки, впевненістю за межами групової обстановки та більш активною участю в заняттях. Доглядальники та учасники сесій також відчули позитивні зміни у ставленні до їх діагнозу та супутніх труднощів (Bailey et al., 2017; Kelly et al., 2017; Leung et al., 2017).

«Я більше не розчаровуюся в собі. Коли я щось забуваю, я просто розслабляюся, і потім те що потрібно пригадується» - Учасник з деменцією.

Задоволення. Сесії КСТ викликали загальне відчуття задоволення, про яке повідомили всі групи учасників. Люди з деменцією зазначали, що з нетерпінням чекали занять щотижня і шкодували про їх завершення (Spector et al., 2011), але відчуття задоволення зберігалося і надалі після сесій КСТ (Leung et al., 2017).

Настрій. Доглядальники помічали, що після втручання у людей з деменцією покращувався настрій (Kelly et al., 2017; Streater, 2015; Yates et al., 2015), а самі учасники описували відчуття більшої розслабленості (Spector et al., 2011). Бейлі та ін. (2017) пов’язували покращення настрою з підвищеною активністю вдома та кращим спілкуванням з іншими.

Вонг та ін. (2018) припустили, що люди з деменцією отримували відчуття успіху та щастя завдяки визнанню участі, а Leung et al. (2017) виявили, що відчуття досягнення зберігалося у учасників і після втручання.

Продовжена стимуляція. Доглядальники, фасилітатори та особи з деменцією зазначали, що участь у КСТ призвела до підвищення активності та пошуків додаткової ментальної стимуляції поза межами втручання (Bailey et al., 2017; Kelly et al., 2017; Leung et al., 2017; Spector et al., 2011; Streater, 2015).

«Це змусило мене подумати про те, що я робив раніше, а саме малював… Я думаю, що міг би більше малювати, і це могло б зробити мене кращим, і знаєте, я можу вставати й легше робити різні речі» - Учасник з деменцією.

Доглядальники пов’язували цей стимулювальний ефект із новим відкриттям інтересів людини з деменцією (Bailey et al., 2017) і спостерігали, як їхні підопічні більше залучаються до догляду за собою та соціальної діяльності (Spector et al., 2011; Leung et al., 2017). Вони припускають що КСТ відновлює цінність життя та заохочує людей з когнітивним дефіцитом шукати постійного стимулювання (Streater, 2015).

Висновки і перспективи

КСТ сприймається як широко прийнятне, доступне для застосування та корисне втручання як людьми з деменцією, так і їхніми опікунами та фасилітаторами. По-перше, результати огляду підтвердили потребу в нових якісних дослідженнях у цій галузі, зокрема, за участю людей з деменцією, оскільки це дає їм відчуття гідності та цінності особистості через звернення до їхньої думки та поглядів. По-друге, керуючись думкою фасилітаторів щодо ресурсів та бар’єрів, надавачі послуг можуть надалі оптимізувати умови для проведення КСТ. По-третє, виявлені ключові складові КСТ можуть принести користь майбутнім розробкам, інформуючи, які компоненти можуть збільшити її ефективність або прийнятність. Це особливо актуально для служб та закладів, які не можуть реалізувати всі рекомендації з посібників КСТ, наприклад, через обмежений ресурс персоналу. У підсумку, огляд Л. Гіббора та співавторів надає цінну інформацію для служб і опікунів, які бажають надавати КСТ в закладах або вдома, а також для дослідників, які мають на меті подальший розвиток КСТ та вивчення її ефективності.



Джерела:

Luke Gibbor, Lauren Yates, Anna Volkmer & Aimee Spector (2020): Cognitive stimulation therapy (CST) for dementia: a systematic review of qualitative research, Aging & Mental Health, DOI: 10.1080/13607863.2020.1746741 Доступ за посиланням (06.01.2022): https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/32252561/

Clare, L., & Woods, R. T. (2004). Cognitive training and cognitive rehabilitation for people with early-stage Alzheimer’s disease: A review. Neuropsychological Rehabilitation, 14(4), 385–401. doi:10. 1080/09602010443000074 Доступ за посиланням (06.01.2022): https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/14583963/

https://www.happyneuronpro.com/en/about-us/

https://www.happyneuronpro.com/en/free-cognitive-activities-for-adults/bridging-workbook-1/

Дана інформація є узагальненою та не може використовуватись для лікування. Будь ласка, у разі необхідності, зверніться за консультацією до лікаря

12COG-04-01-2021-Rx2-9.4

0 Коментарі
Ви хочете видалити цей коментар? Будь ласка, вкажіть коментар Невірний текстовий зміст Текст не може перевищувати 1000 символів Щось пішло не так Скасувати Підтвердити Підтвердити видалення Приховати відповіді Вид Відповіді дивитися відповіді ua

Завантаження данних ..