Результати одноцентрового рандомізованого контрольованого дослідження в паралельних групах свідчать, що програми дистанційної цифрової терапії можуть бути ефективними моделями надання медичної допомоги пацієнтам з хронічним болем у плечі завдяки їх масштабованості та ефективності порівняно з інтенсивною індивідуальною реабілітацією.

Ціль дослідження полягала в порівнянні клінічних результатів цифрової фізіотерапії з традиційною індивідуальною фізіотерапією при болю в плечі.

Усього до дослідження було включено 82 пацієнти з хронічним болем у плечі, спрямованих на амбулаторну фізіотерапію. Учасники були рандомізовані до груп цифрової терапії та традиційної індивідуальної фізіотерапії, при цьому обидва втручання тривали понад 8 тижнів. Учасники групи цифрової терапії займалися домашніми вправами, вивчали навчальні матеріали та проходили сеанси когнітивно-поведінкової терапії (КПТ) за допомогою приладу з функцією оцифрування рухів для зворотного біологічного зв'язку.

Крім того, фізіотерапевт здійснював асинхронний моніторинг стану через хмарний портал. З іншого боку, у групі традиційної терапії проводили індивідуальну фізіотерапію, яка включала КПТ, навчання, мануальну терапію та вправи. Основною кінцевою точкою була зміна функції та тяжкості симптомів, оцінена з використанням короткої форми опитувальника щодо порушення функцій рук, плечей та кистей (DASH), від вихідного рівня до 8-тижневої часової точки.

Додаткові кінцеві точки включали оцінки інтенсивності болю, що самостійно повідомляються пацієнтами, потребу в хірургічному втручанні, застосування аналгетиків, психічний добробут, залучення учасників та задоволеність. Усі ці оцінки проводились в електронному вигляді. Встановлено, що хоча у групи цифрової чи традиційної фізіотерапії було рандомізовано 90 учасників, 82 учасники отримали відповідні призначені їм втручання.

В обох групах спостерігалося статистично значуще покращення функціональних здібностей учасників згідно з оцінками за короткою формою опитувальника щодо порушення функцій рук, плечей та кистей без значних відмінностей між двома групами, про що свідчить середня зміна на -1,8 бала. Щодо додаткових кінцевих точок, не було виявлено статистично значущих відмінностей між групами з точки зору потреби в хірургічному втручанні, прийому аналгетиків, стану психічного здоров'я або тяжкості найбільш інтенсивного болю.

Хоча в групі традиційної терапії спостерігалося більше зниження оцінок болю середньої та мінімальної інтенсивності, розмір ефекту цих відмінностей був невеликим (зниження оцінки болю мінімальної інтенсивності 0,15 та зниження оцінки болю середньої інтенсивності 0,16), що робило малоймовірною їх клінічну значущість. Важливо, що в учасників обох груп спостерігався високий рівень дотримання режиму лікування та задоволеності, при цьому повідомлень про небажані явища не зареєстровано. Таким чином, дистанційні програми цифрової терапії можуть стати перспективними моделями надання медичної допомоги пацієнтам із хронічним болем у плечі.