У рандомізованому контрольованому дослідженні було встановлено, що як функціональні, так і аеробні вправи у поєднанні з дихальними техніками знижують рівень стресу та покращують якість життя у пацієнтів із постковідним синдромом. Слід зазначити, що при застосуванні функціональних вправ було відзначено більш виражене зниження стомлюваності та покращення функціональних здібностей.

Мета дослідження полягала в оцінці безпосереднього клінічного ефекту з точки зору полегшення симптомів постковідного синдрому двох програм телереабілітації, одна з яких включає функціональні вправи, а інша - аеробні вправи, при цьому обидві доповнені дихальними техніками. Учасників рандомізували в групу функціональних вправ або групу аеробних вправ, програми обох груп включали також дихальні техніки. Ці втручання тривали більше 8 тижнів з частотою три сеанси на тиждень, які проводилися через мобільний додаток Fisiotrack.

Оцінки проводили до і після періоду втручання, включаючи оцінку якості життя (з використанням Європейської шкали якості життя), стомлюваності (з використанням шкали оцінки стомлюваності), тривоги та депресії (з використанням лікарняного опитувальника тривоги та депресії), стресу, що сприймається (по шкалі стресу, що сприймається), функціональних показників (оцінюються за допомогою 30-секундного тесту зі вставанням) та задишки (визначеної за Лондонською шкалою рівня задишки під час повсякденної діяльності (London Chest Activity of Daily Living Scale - LCADL)).

Крім того, після лікування також оцінювали дотримання учасниками режиму лікування, зручність використання програми (визначена за допомогою шкали зручності використання системи) та сприйняті зміни після лікування (з використанням шкали загального враження пацієнта від змін). Загалом дослідження завершили 43 учасника (21 у групі функціональних вправ і 22 у групі аеробних вправ), середній вік яких становив 42,4 (стандартне відхилення = 6,5) року.

У рамках кожної з груп в учасників групи функціональних вправ спостерігалися виражені поліпшення оцінок сприйняття стресу (зниження на 4,9 бала), функціональних здібностей (збільшення на 2,6 повторів) та стомлюваності (зниження на 6,7 бала), у той час як в учасників групи аеробних вправ спостерігалося поліпшення оцінок стресу, що сприймається (зниження на 6,2 балла). Проте міжгрупових відмінностей по змінним, що вивчаються, не було відзначено. Оцінки за шкалою загального враження пацієнтів від змін учасників групи функціональних вправ перевищували показники учасників групи аеробних вправ, а відмінності в оцінках якості життя в обох групах досягли мінімальної клінічної значущості.

Зручність використання інструменту телереабілітації отримала відмінну оцінку від учасників обох груп. Підсумовуючи, можна сказати, що обидва методи телереабілітації виявилися успішними у полегшенні симптомів стресу та підвищенні якості життя пацієнтів із постковідним синдромом. Важливо, що функціональні вправи виявилися перспективнішою стратегією зниження стомлюваності і поліпшення функціональних показників. Таким чином, телереабілітацію можна розглядати як ідеальний варіант при призначенні фізичних вправ пацієнтам із постковідним синдромом.