Результати комплексної оцінки застосування лубіпростону, лінаклотіду та елобіксибату при хронічному запорі вказували на порівнянну ефективність препаратів при різних профілях безпеки, що забезпечує цінну інформацію для розробки тактик персоналізованого лікування у клінічній практиці. Дослідники провели систематичний огляд літератури та метааналіз для оцінки ефективності, безпеки та впливу на якість життя трьох часто призначуваних препаратів: елобіксибату (10 або 15 мг), лінаклотіду (145 або 500 мкг) та лубіпростону (48 мкг).

Дослідження, результати якого було опубліковано у журналі BMC Gastroenterology, включало ретельний пошук у базах даних PubMed та Embase з використанням платформи Ovid. Крім того, було проведено аналіз кількості хворих, яких необхідно лікувати (КХНЛ), та індексу потенційної шкоди (ІПШ). Основною кінцевою точкою була ефективність щодо зниження мимовільного спорожнення кишечника. Додаткові кінцеві точки включали оцінку безпеки, симптомів, пов'язаних із запором та якості життя. У ході систематичного огляду літератури було виявлено 24 дослідження, які відповідали критеріям включення, у тому числі 4 обсерваційні дослідження, 17 рандомізованих контрольованих досліджень (РКД) та 3 незрівняльні дослідження.

За результатами оцінки здійсненності метааналізу 14 досліджень були доступні для аналізу даних безпеки, а 8 досліджень — для аналізу ефективності. Згідно з результатами метааналізу та аналізу КХНЛ, незважаючи на відмінності в механізмах дії, лубіпростон, лінаклотид та елобіксибат мали порівнянну ефективність щодо збільшення мимовільного спорожнення кишечника. Хоча всі три препарати були однаково ефективні, їх профілі безпеки значно відрізнялися.

Результати аналізу КХНЛ вказували на те, що застосування лубіпростону було пов'язане з більш високим ризиком розвитку нудоти, застосування лінаклотиду з діареєю, а застосування елобіксибату з болем у животі. Результати цього дослідження забезпечують цінну інформацію для медичних працівників, дозволяючи їм застосовувати індивідуальний підхід при виборі найбільш відповідного методу лікування для пацієнтів із хронічним запором. Враховуючи профілі ефективності та безпеки, лікарі можуть адаптувати схеми лікування з метою задоволення унікальних потреб кожного пацієнта, тим самим покращуючи загальні результати та підвищуючи задоволеність пацієнтів.